Оборона Маріуполя в 2022 році стала однією з найважливіших сторінок історії російсько-української війни. Як підкреслює заступник командира 1-го корпусу Національної гвардії «Азов», Святослав Паламар на позивний “Калина”, ця битва була символом героїзму та жертовності. Про це він розповів в інтерв’ю УП, інформує Завтра.UA. Захисники міста, усвідомлюючи ризики, продовжували боротьбу, щоб затримати просування ворога та дати час українським силам на інших напрямках. Навіть в умовах, коли бракувало всього: від води до боєприпасів, вони демонстрували неймовірну силу духу.
«Азовсталь»: втрата побратимів та надруковані новини
На “Азовсталі” найважчим для Святослава була втрата побратимів. Попри те, що фізичні випробування були екстремальними, емоційний біль від втрат залишається найглибшим. В умовах повної інформаційної блокади друковані на звичайних аркушах паперу новини про події на «великій землі» ставали надзвичайно цінними. Вони підтримували бойовий дух бійців і давали надію, що їхні зусилля не марні.
Полон та «Лефортово»: допит і неочікувана зустріч з Медведчуком
Після виходу з «Азовсталі» бійці «Азову» потрапили в полон. Як згадує Калина, їхній шлях проліг через Оленівку до московської в’язниці «Лефортово». У в’язниці росіяни поводилися з підвищеною обережністю, оскільки, як зазначив Паламар, «вони нас боялися». Бійці, щойно потрапивши в ізоляцію, не здавались: займалися фізичними вправами, співали українські пісні та намагалися відстежувати час. У Лефортово Калина був абсолютно ізольований, і про те, що відбувається навколо, він дізнавався лише зі слів російських охоронців.
Потім була екстракція, організована за посередництва Туреччини. Вже в аеропорту Святослав Паламар побачив, як з карети швидкої допомоги вийшов Віктор Медведчук. Ця неочікувана зустріч викликала у Святослава лише одне бажання — щоб таких людей судили, і вони відповідали за свої злочини згідно із законом.
Повернення до строю: «Азов» тримає оборону на Донеччині
Після полону та перебування в Туреччині Святослав Паламар та його побратими повернулися додому. Їх повернення на президентському літаку свідчило про важливість цих бійців для України. Калина та його товариші не мали інших планів, окрім як повернутися у стрій.
Зараз 1-й корпус НГУ «Азов» воює на Донеччині, тримаючи оборону на кількох важливих напрямках. За словами Калини, ситуація значно покращилась після того, як його корпус зайшов на Покровський напрямок, де раніше ворог мав успіх. Українські військові не лише тримають оборону, але й завдають значних втрат ворогу, який, попри великі втрати, поповнюється за рахунок примусово мобілізованих, зокрема з тимчасово окупованих територій.
Спрага помсти: «Зараз получають нормально тягла»
Розповідаючи про мотивацію ворога, Калина зазначає, що в них її немає: «Вона у них в грошах і в страху». Він зауважує, що росіяни, яких брали в полон на початку повномасштабного вторгнення, вірили в пропаганду, що їм «треба когось рятувати», а зараз таких немає. Тепер вони йдуть в бій під погрозами своїх же командирів. Нестримне бажання помсти у Святослава Паламара походить не від бажання жорстокості, а від глибокого розуміння цинічності ворога.
Наразі українські військові відчувають значну перевагу у технологічній складовій, а також у людях, які з 2014 року мають колосальний досвід. За словами Калини, ворог на Покровському напрямку “втратив ініціативу на полі бою”, і якщо раніше він успішно просувався, то тепер «получає нормально тягла». Це є свідченням ефективності українських бійців та їхньої готовності боротися до переможного кінця.
Раніше Замкомандира “Азову” Калина пояснив, чому кожен українець повинен бути готовим воювати.