Туреччина, останній великий європейський ринок для російського та іранського трубопровідного газу, стоїть на порозі значної енергетичної трансформації. Завдяки нарощуванню внутрішнього видобутку та різкому збільшенню імпорту скрапленого природного газу (СПГ), насамперед зі США, Туреччина може задовольнити понад половину своїх потреб у газі вже до кінця 2028 року. Це загрожує скороченням закупівель у традиційних постачальників, насамперед Росії. Про це повідомляє Reuters, інформує Завтра.UA.
Цей зсув не лише зміцнить енергетичну безпеку Туреччини, але й підтримає її амбіції стати регіональним газовим хабом, здатним реекспортувати паливо до Європи. За даними Reuters, Вашингтон публічно тисне на союзників, включаючи члена НАТО Туреччину, щоб вони розірвали енергетичні зв’язки з Москвою та Тегераном. Президент США Дональд Трамп порушував це питання під час зустрічі з президентом Туреччини Таїпом Ердоганом 25 вересня у Білому домі.
«Туреччина сигналізує, що скористається (світовим) надлишком СПГ», – вважає Сохбет Карбуз із Середземноморської організації з енергетики та клімату. Частка Росії на турецькому газовому ринку вже впала з понад 60% два десятиліття тому до 37% у першій половині 2025 року.
Наближається закінчення російських трубопровідних контрактів
Вирішальний фактор у цьому геополітичному зсуві — закінчення терміну дії довгострокових контрактів на постачання газу. Контракти Росії на постачання 22 мільярдів кубічних метрів (млрд. куб. м) газу щорічно трубопроводами «Блакитний потік» та «Турецький потік» наближаються до завершення. Контракт Ірану на 10 млрд. куб. м закінчується в середині наступного року.
Хоча Туреччина, ймовірно, продовжить деякі з цих угод. Аналітики прогнозують, що Анкара вимагатиме більш гнучких умов та менших обсягів, щоб збільшити диверсифікацію.
Подвоєння імпорту СПГ зі США та зростання внутрішнього видобутку
Туреччина активно розширює альтернативні джерела:
- Державна компанія TPAO нарощує видобуток на місцевих газових родовищах.
- Державні та приватні компанії розширили термінали імпорту СПГ, що дозволить постачати газ зі США та Алжиру. Країна вже має річні потужності для імпорту СПГ на 58 млрд. куб. м, чого теоретично достатньо для покриття всього попиту.
Туреччина вже підписала серію угод щодо СПГ з постачальниками з США на суму 43 мільярди доларів. Вони включають 20-річну угоду з Mercuria у вересні.
Згідно з розрахунками, внутрішнє виробництво та імпорт СПГ за контрактом до 2028 року перевищать 26 млрд. куб. м на рік порівняно з 15 млрд. куб. м цього року. Це дозволить покрити понад половину загальних потреб Туреччини (53 млрд. куб. м). Та зменшити необхідний імпорт трубопровідного газу до 26 млрд. куб. м — значно менше, ніж 41 млрд. куб. м. Саме вони зараз законтрактовані з Росії, Ірану та Азербайджану.
Амбіції регіонального хабу: газ із Росії залишиться для тиску?
Незважаючи на стрімку диверсифікацію, російський газ наразі продовжує надходити на повну потужність. Кремль стверджує, що співпраця з Анкарою залишається міцною. Міністр енергетики Туреччини Алпарслан Байрактар у телевізійному інтерв’ю в жовтні зазначив, що країна повинна закуповувати газ у всіх доступних постачальників, але наголосив, що американський СПГ пропонує дешевші альтернативи.
Олексій Бєлогор’єв з московського Інституту енергетики та фінансів вважає, що турецька BOTAS теоретично може припинити імпорт із Москви через два-три роки. Однак він додає: «Цього не станеться, оскільки російський газ є конкурентоспроможним за ціною та створює надлишок, який BOTAS може використовувати для тиску на інших постачальників».
Туреччина, намагаючись стати регіональним торговим центром газу, вже підписала угоди на постачання невеликих обсягів газу до Угорщини та Румунії. Аналітики вважають, що Анкара може спалювати російський та іранський газ всередині країни, одночасно експортуючи власне виробництво та реекспортуючи імпортований СПГ після того, як Європа заборонить імпорт російських енергоносіїв до 2028 року.
Нагадаймо, раніше стало вдомо як Вашингтон і Брюссель хочуть змусити Росію сісти за стіл переговорів: від тарифів до газу.