Зустріч сирійських високопосадовців із Володимиром Путіним у Москві та офіційне підтвердження чинності всіх двосторонніх угод свідчать про важливу тенденцію. Попри інтенсивні бойові дії в Україні, Російська Федерація не відмовляється від своїх геополітичних позицій на Близькому Сході. Про це пише видання “Українські новини“, інформує Завтра.UA. Навпаки, Кремль демонструє готовність переформатувати свій вплив у Сирії, адаптуючи його до нових умов тривалого протистояння із Заходом.
Російські бази в Сирії давно перестали бути інструментом активних бойових дій. Хмеймім і Тартус сьогодні виконують іншу функцію. Це точки присутності, які забезпечують РФ постійний доступ до Середземного моря, логістичну гнучкість і політичну вагу у регіоні.
Контингент обмежений, ризик ескалації мінімальний. Але сама наявність баз дозволяє Росії залишатися фактором у будь-яких регіональних напругах. Це означає постійну необхідність враховувати РФ на південному фланзі.
Сирійські бази працюють як довгостроковий актив. Вони знімають для Москви ризик стратегічної ізоляції і дозволяють вести війну проти України без логіки “все або нічого”. У результаті Росія переходить від моделі воєнного домінування до моделі мінімальної, але постійної присутності, яка не загрожує негайною ескалацією, зате подовжує для Кремля горизонт затяжної війни.
Сирія як економічний контур: обхід санкцій
Російська участь у так званому відновленні Сирії не має нічого спільного з класичною реконструкцією. Йдеться про формування вузьких, але контрольованих економічних каналів, які дозволяють Москві працювати поза основним санкційним полем. Ключовий елемент тут — інфраструктура. Угода про оренду порту Тартус терміном на 49 років передала російській стороні контроль над комерційною частиною порту і можливість обслуговувати вантажопотоки поза європейськими обмеженнями.
Другий напрям сировина. Через компанії, пов’язані зі Stroytransgaz, Росія контролює основні фосфатні родовища Сирії. До війни країна видобувала до 3 млн тонн фосфатів на рік, і навіть у скороченому форматі ці обсяги залишаються важливими для російського агросектору і хімічної промисловості, які перебувають під санкційним тиском.
Третій рівень логістика і фінансові схеми. Сирійський напрям використовується для перевалки вантажів, реєстрації компаній і розрахунків у юрисдикціях, менш чутливих до західного контролю. Це не масштаби, здатні перекрити втрати російської економіки від війни, але достатні для підтримки окремих секторів і збереження ліквідності в умовах обмеженого доступу до глобальних ринків.
Геополітичний висновок
Сирійський сюжет показує не силу Росії у класичному розумінні, а її здатність адаптуватися до тривалої війни та зовнішнього тиску. Москва більше не намагається нав’язувати домінування або змінювати регіональні порядки. Її завдання простіше і водночас складніше — не втратити присутність у ключових точках і не випасти з глобальної гри. Це логіка утримання, а не наступу, логіка виживання, а не експансії.
Для України це має принципове значення. Війна не зводиться лише до лінії фронту і темпів виснаження російської армії. Російська стратегія побудована так, щоб компенсувати втрати на одному напрямі збереженням опор на інших. Поки ці зовнішні опори функціонують, Кремль зберігає простір для маневру, затягує конфлікт і уникає стратегічного зламу.
Саме тому тиск на Росію має бути екосистемним. Йдеться не лише про військові поразки, а про обмеження її присутності за межами Європи, звуження економічних і логістичних коридорів, підрив політичної корисності таких напрямів для самої Москви. Без демонтажу цих компенсаторних механізмів війна неминуче переходить у формат затяжного протистояння.
Сирія в цій логіці є не периферією, а індикатором. Вона показує, як Росія вчиться воювати довго, зменшуючи ставки, знижуючи витрати і пристосовуючись до життя в умовах обмежень. Розуміння цієї моделі є критичним для формування стратегії, яка веде не до нескінченного стримування, а до стратегічного завершення війни.
Раніше став відомий перелік міст, які Путін наказав захопити до 2026 року.