З початку повномасштабного вторгнення росії українське командування зробило ставку на перехід до НАТОвських калібрів артилерії, усвідомлюючи неминуче вичерпання радянських запасів. За три роки Україна зробила значний ривок у власному виробництві озброєнь, зокрема, самохідних артилерійських установок “Богдана”. Проте, незважаючи на успіхи в нарощуванні нових артилерійських систем, країна зіткнулася з новою проблемою – дефіцитом вже НАТОвських снарядів та складнощами з контрактуванням власного виробництва, про це йдеться в матеріалі “Української правди”, інформує Завтра.UA.
Від “Богдани” до серійного виробництва: українська оборонка набирає оберти
Ще у квітні-травні 2022 року, після історичного “Рамштайну”, Захід почав активно постачати Україні артилерію та боєприпаси НАТОвських калібрів. Це дозволило ЗСУ швидко перейти на нові стандарти. Водночас, українські виробники не гаяли часу. Якщо на початку великої війни “Богдана” була єдиним екземпляром, то сьогодні щомісяця на фронт відправляється понад 20 вітчизняних САУ, а нещодавно з’явилася і причіпна версія “Богдани”, що також десятками надходить у війська. Цей прогрес дозволив наситити ЗСУ новими стволами, проте інтенсивність боїв швидко виявила нову вразливість – дефіцит снарядів НАТОвських калібрів.
“Самі собі НАТО”: боротьба за власне виробництво 155-мм снарядів
Усвідомлення критичної важливості самозабезпечення боєприпасами спонукало Україну з 2024 року до запуску власного виробництва 155-мм снарядів. Це завдання складніше, ніж відновлення випуску радянських калібрів, адже вимагає освоєння “вищої ліги світового зброярства”. Декілька державних та приватних гравців активно долучилися до цього процесу.
На сьогодні одне українське виробництво вже працює зі снарядами власної розробки, інше – успішно скопіювало західний аналог і навіть отримало ліцензію. За даними “Оборонки”, на одному з заводів наприкінці осені 2024 року вже святкували випуск перших 10 тисяч 155-мм снарядів. Крім того, декілька приватних компаній також отримали контракти на випуск цих боєприпасів. Загалом, Агенція оборонних закупівель вже законтрактувала кількасот тисяч українських снарядів НАТОвських калібрів. Проте, значна частина виробничих потужностей залишається незадіяною через брак контрактів.
“Контрактний голод” та правові колізії: чому імпорт переважає вітчизняне?
Попри заявлену підтримку українського виробника, країна стикається з парадоксальною ситуацією: держава знаходить кошти на імпорт боєприпасів, тоді як вітчизняні виробники простоюють. Арсен Жумаділов, директор Агенції оборонних закупівель, визнає проблему, вказуючи на “регуляторні” перешкоди. За чинною системою закупівель, АОЗ зобов’язана обирати постачальника з найнижчою ціною, навіть якщо це іноземна компанія, а український виробник пропонує незначно вищу ціну. Це створює ситуацію, коли службовці, які уклали б дорожчий контракт з вітчизняним виробником, ризикують бути звинуваченими у завданнях збитків бюджету.
Незважаючи на постанову №1504 “Зброя перемоги”, яка мала б пріоритезувати українське виробництво, на практиці вона не надає чітких інструкцій щодо переваг для вітчизняних компаній. Це призводить до того, що великі проєкти, як, наприклад, ініціатива “Української бронетехніки” зі спільного виробництва п’яти типів НАТОвських снарядів з європейською Czechoslovak Group, залишаються неконтрактованими в повному обсязі. Проєкт, який міг би забезпечити сотні тисяч снарядів вже у 2025-2026 роках, поки що обмежується імпортом з Чехії, а не українським виробництвом. Ця ситуація підкреслює необхідність термінового перегляду правил закупівель для забезпечення пріоритету та підтримки вітчизняних виробників у критично важливій оборонній галузі. Адже, як підсумував один зі співрозмовників у владі, дотичних до ринку зброї: “Наші закупівельники занадто рано вирішили, що ми живемо в умовах, де ціну диктує покупець. Ринок зброї – це ринок продавця! Якщо маєш власне виробництво, то воюєш. Не маєш – стій в черзі й надійся, що виживеш”.
Нагадаємо, раніше стало відомо, що Генштаб ЗСУ перекроює карту боїв та відкриває новий напрямок.
